Доповідь голови ФПУ
24.03.2016
Шановніделегати і учасники З’їзду!
Наш З’їзд проходить у досить складний час, коли надзвичайно загострилися суспільні протиріччя, коли емоції людей зашкалюють, бо очікування змін на краще життя не здійснюється.
Здобувши політичну незалежність 25 років тому, країна за цей час так і не змогла стати економічно самодостатньою державою, в якій права і свободи людини, право на гідну працю і заможне життя є вищим пріоритетом діяльності для влади.
Отримані у спадок від радянської економічної системи величезні виробничі ресурси, наявний інтелектуальний потенціал, природні багатства вселяли надію на подальше динамічне зростання. Адже на початку нової історії Україна за індексом людського розвитку ООН вже посідала високе місце, входила до 30-ки найрозвинутіших країн світу.
На жаль, мрії українців не справдилися. Означена Конституцією і підтримана українським народом модель правової, соціальної держави не реалізована. Натомість так званий олігархічний капіталізм, на зміну якому нині нав’язується неолібералізм, завдає відчутного удару по правах та інтересах простого люду. Реформи, конче необхідні для економічного зростання, створення нових високотехнологічних робочих місць, справедливого розподілу суспільних результатів праці, гальмуються, а то й напряму блокуються. Урядові заходи жорсткої бюджетної економії і все більших зовнішніх запозичень ведуть державу до банкрутства, а людей – до зубожіння.
Тому, як наслідок, маємо тотальну зневіру, розчарування суспільства неефективною діяльністю державних інститутів, політичних еліт, які, незважаючи на часті зміни, так і не спромоглися об’єднати націю і забезпечити сталий розвиток.
Україна пережила дві революції, дві фінансово-економічні кризи. А нині йде війна на сході країни.
За підсумками 2015 року, міжнародні рейтингові агенції відвели Україні місце серед п’ятірки найбільш неуспішних країн світу: найвищий рівень падіння ВВП, національної валюти, інфляції та життєвого рівня.
Водночас ми бачимо, яких динамічних змін досягли країни з нижчими стартовими можливостями, ставши на шлях кардинальних реформ, – Польща, Угорщина, Південна Корея, Китай. Вони наочно продемонстрували, чого можна досягти за аналогічний період, який величезний економічний ривок можна здійснити, щоб країною пишалася нація і з повагою до неї ставився весь світ.
Цю гіркоту масштабних втрат і нереалізованих можливостей, безумовно, маємо розділити й ми, громадяни країни, бо саме ми обираємо владу і саме ми повинні контролювати її діяльність та спонукати відповідально працювати на благо народу. Цю історично важливу місію громадянське суспільство ще не виконує. Воно недостатньо організоване і консолідоване. Проте Майдан засвідчив величезний потенціал громадських дій, і влада мусить з цим рахуватися.
Будьмо відвертими, що й профспілки як вагома складова громадянського суспільства теж не реалізували свій унікальний потенціал правозахисної організації. Праця знецінюється, безробіття зростає, бідність поширюється серед родин, де навіть двоє працюючих.
Тому наш З’їзд має стати сьогодні публічною трибуною для всебічного аналізу діяльності та подальшого розвитку не тільки ФПУ, а й загалом національного профспілкового руху. Ми повинні дати відповідь на запитання: що було зроблено, що не вдалося зробити в звітному періоді, і як ефективно протидіяти наступу на трудові і соціальні права спілчан у сучасних умовах.
Шановні делегати!
Ви завчасно отримали Звіт Ради ФПУ про роботу з квітня 2011 року дотепер. Хоча сьогодні згідно із Статутом звітує Рада як колегіальний орган, що забезпечував діяльність ФПУ у міжз’їздівський період. Але очевидно, що такий же Звіт сьогодні перед вами тримає Президія і Голова, які теж виконували свої повноваження.
Сама звітна п’ятирічка поділяється на два надзвичайно контрастні періоди.
Перший, 2011–2013 років, був періодом відновлення після світової фінансово-економічної кризи.
Завдяки праці людей, реалізації понад 70 тисяч колективних договорів, виконанню галузевих і регіональних угод Фонд оплати праці зростав щороку на 30–50 мільярдів гривень.
Середня заробітна плата зросла на 45% і, що не менш важливо, в умовах низької інфляції стабільно зростала її купівельна спроможність.
Повернуто втрачені під час кризи робочі місця майже 1 мільйону працівників.
Водночас ми зберігали профспілковий контроль над цінами і тарифами на газ, електроенергію, транспорт, зв’язок. Без погодження із СПО профспілок держава не мала права підвищувати ціни, фактично у нас було право вето. Тому ціни на електроенергію були втричі нижчі нинішніх, а на український газ для населення – вдесятеро, тепло- та водопостачання – в 2–4 рази. Можна сказати, країна жила за профспілковими тарифами, здобутими в масових протестних акціях 2006 року. Тільки в 2013 році економія українським сім’ям за рахунок пільгових цін склала близько 90 мільярдів гривень.
На жаль, влада обійшла нас, внесено зміни до законів. Ціни і тарифи виведені за межі впливу профспілок.
У цей період за участю профспілок були розроблені та почали реалізовуватися державні програми: зайнятості, подолання та запобігання бідності, Стратегія державної кадрової політики. Вперше під нашим тиском парламентом прийнято Загальнодержавну програму поліпшення безпеки праці з гарантованим фінансуванням понад 220 мільйонів гривень і навчання за ці кошти громадських інспекторів праці.
Ми відбили неодноразові спроби роботодавців та влади збільшити сплату внеску на соціальне страхування за рахунок самих працівників. І нині платником внеску є тільки роботодавець. Якби цього не сталося, додатково до податку довелося б щомісяця віддавати ще 11% своєї заробітної плати.
Розширилось коло союзників профспілок у правозахисній роботі. Укладено двосторонні договори про співпрацю з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, інспекціями праці, захисту прав споживачів. Розвитку дво- і тристоронніх відносин сприяло прийняття Закону «Про соціальний діалог в Україні», а в правовому захисті – закону «Про безоплатну правову допомогу».
ФПУ і практично всі членські організації успішно здали тест на репрезентативність, і тим самим підтвердили своє право на ведення колективних переговорів і представництва на всіх рівнях діалогу.
Шановні делегати!
Друга частина нашої роботи в звітному періоді, а саме з 2014 року, проходила в надскладних умовах суспільно-політичних трансформацій:
– анексія Криму, бойові дії на сході країни;
– масштабне падіння виробництва і, як наслідок, зростання безробіття;
– безпрецедентне підвищення цін і тарифів, трикратне знецінення гривні й обвальне падіння життєвого рівня людей;
– продовження атак влади на майновий комплекс ФПУ, сотні судових процесів, які відволікають сили і ресурси від основної роботи.
У цих умовах Федерація профспілок вимушена була згорнути роботу з реалізації програми Гідної праці і перейти до жорсткої оборонної тактики дій.
Визначальним тестом на зрілість для профспілок країни стали Майдан і Революція гідності, де сотні тисяч спілчан виявили свою громадянську позицію, ставши на захист цивілізаційних загальнолюдських цінностей: свободи, справедливості, торжества права і поваги. Федерація профспілок у цей історичний переломний момент підтримала курс на євроінтеграцію.
Так склалося, що центрами громадянського спротиву стали Будинок профспілок, Жовтневий палац, які прийняли активістів. Там надавалася медична і гуманітарна допомога.
У цих умовах виявили стійкість і мужність, свою громадянську позицію члени Президії ФПУ, членські організації, керівники і трудові колективи наших підприємств, які, незважаючи на допити, погрози, заборону працювати на своїх робочих місцях, ні на крок не відступили, ставши фактично живим щитом для мітингувальників.
У ході протистояння було спалено будинки профспілок у Києві та Одесі. Ми понесли великі матеріальні збитки. Але нам є чим пишатися, тому що проявили себе як справжнє громадянське суспільство, ми були разом з людьми у цей переломний момент української історії.
Шановні делегати!
Знову повертаючись до звітного періоду, слід зазначити, що Президія і Рада ФПУ намагалися адекватно реагувати на політичні, економічні і соціальні виклики, неодноразово звертаючись до Глави держави, Прем’єр-міністра України, голови Верховної Ради України, Уповноваженого ВР з прав людини. За солідарною підтримкою ми зверталися до міжнародних організацій.
Про оперативність реагування свідчить те, що ми провели 11 засідань Ради ФПУ, 45 засідань Президії ФПУ, розглянули понад 700 актуальних питань. З 2014 року ми перейшли до активної боротьби, колективних дій, які носили характер пікетувань, мітингів, вуличних протестів.
У зв’язку з жорстким наступом на права працівників і нереагування на вимоги профспілок було висунуто Трудовий ультиматум Кабінету Міністрів.
У складі Спільного представницького органу ФПУ вступила у колективний трудовий спір з Урядом і вперше – із Спільним представницьким органом роботодавців, які тривають і досі.
З тієї ж причини – несприйняття нашими партнерами профспілкових вимог, так важко ідуть переговори з укладення нової Генеральної угоди. Власне, Уряд і сторона роботодавців згодні підписати її, і навіть пропонувалося це зробити до 15 березня ц.р., але не згодні саме ми, профспілки. Основні розбіжності якраз полягають у різному баченні ціни праці, її оплати. Ми вважаємо, що зарплати потрібно підвищувати не на відсотки, а у рази.
З 1 січня ц.р. роботодавці стали в півтора разу менше платити Єдиний соціальний внесок, вивільняються 90 мільярдів гривень фонду оплати праці. Так виявіть соціально відповідальне ставлення до працівників, направивши ці кошти на підвищення зарплат.
З цієї трибуни ще раз звертаюся до соціальних партнерів: йдеться не про якісь разові поступки профспілкам, а про повноцінну реформу оплати праці, про ліквідацію політики абсурдної «дешевої» робочої сили, яка вже призвела до демотивації праці та масового відтоку кваліфікованих кадрів за кордон.
Вдумайтесь: в офіційній економіці залишилось менше 8 мільйонів працівників, які мають забезпечити все населення країни.
Такої катастрофічної диспропорції немає в жодній європейській країні.
Шановні делегати!
З найбільш складних і відповідальних рішень, як і належить, ми радилися з широким загалом профспілкового активу. 30 листопада 2015 року відбулися Всеукраїнські збори голів первинних профспілкових організацій, де за антисоціальну політику та ігнорування соціального діалогу була висловлена недовіра Уряду. Зауважу, ще задовго до того, як на таке рішення зважився український парламент.
Чи щось змінилося на краще з того часу? Ні, стало ще гірше. І взагалі, про який соціальний діалог може йти мова, якщо бюджет країни пишеться десь за кордоном, рішення про підвищення цін і тарифів, пенсійного віку, заморожування зарплат, ліквідація санаторно-курортного лікування – все приймається під диктовку МВФ. Тоді навіщо нам такий Уряд, який ні на що не впливає? З таким Урядом нам явно не по дорозі. Правильно я кажу, шановні делегати?
Звертаємося до парламенту. Потрібно невідкладно вирішити це питання. Україні потрібен Уряд національної довіри, який жив би інтересами простих людей і працював на Україну.
Доповідаючи про проведену роботу, хочу ще раз наголосити: ми використовували різні форми боротьби: переговори, акції протесту, Трудовий ультиматум, національні трудові спори. І тому не можу погодитися зі скептиками, які кажуть, що Федерація не діяла, виявляла нерішучість.
Разом з тим поставлю запитання: а чи так діяла кожна членська організація? Чи завжди виявляла солідарність? Відверто скажу, що ні!
Так, Рада ФПУ у червні 2015 року розглянувши питання про посилення захисту працівників в умовах проведення реформ, окреслила для всіх дуже чіткий алгоритм дій. З осені планувався масштабний наступ, було створено антикризовий штаб, який координував і узгоджував дії з іншими національними профцентрами СПО.
Чому ж не відбувся осінній наступ профспілок?
Адже рішення з практичної реалізації цих дій мали прийняти всі членські організації, але цього не було зроблено. Тому, на жаль, вимушені були маневрувати між тим, чого ми хочемо, і тим, на що справді спроможні. Зазначу, що в акціях, які оголошувалися ФПУ, участь брали менше одного відсотка з більш ніж 6 мільйонів спілчан.
А повинно бути так, якщо ФПУ прийнято відповідальне рішення про всеукраїнську акцію, мають повстати всі: первинні організації на підприємствах, установах, в районах і містах – всі територіальні організації, і в галузях – всеукраїнські профспілки. І тільки тоді нас побачать, почують і тоді точно почнуть з нами рахуватися.
Незаперечна істина: Федерація профспілок діє, коли всі наші організації діють як єдине ціле.
Але, колеги, маємо зрозуміти: профспілковий наступ буде ефективним лише тоді, коли наша профспілкова армія буде добре відмобілізованою, кадрово і фінансово забезпеченою. І над цим усім нашим структурам, належить ще дуже добре попрацювати.
Керівні органи членських організацій не повинні бути такими собі напівпровідниками, активно піднімаючи проблеми наверх, а предметно долучатися до їхнього вирішення, повністю використовуючи власні повноваження та ресурси. Інколи доходить до абсурду – нашою ж інформацією нас же і поганяють.
Статистика Національної служби посередництва і примирення засвідчила, що за останні 5 років лише декілька профспілок вступили в галузевий трудовий конфлікт, з понад 60 тисяч первинних профспілкових організацій лише 10–12 щорічно виходили на страйк. Абсолютна більшість, як кажуть, навіть пороху ще не нюхали. Не те що вели бої.
А підстав для трудових конфліктів більш ніж достатньо. Нині тільки невиплата заробітної плати порушила права понад 200 тисяч працівників. Десятки тисяч втратили робочі місця внаслідок скорочення.
Чи все можливе ми зробили для упередження такої ситуації? Ясно, що, ні.
Хочу самокритично визнати, що і ФПУ та її членські організації допустили безпечність, коли впродовж тривалого часу владою вносилися зміни до так званих галузевих законів, якими обмежувалося, а фактично заборонялося конституційне право громадян на страйк.
Зараз, після звернення до Європейського суду, відновлюється право на страйк на транспорті, і ми продовжуємо роботу з розблокування обмежень в інших секторах економіки. Назрілим є і кардинальне оновлення закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів».
Українські робітники повинні мати такі ж права, як і європейці на попереджувальний страйк, на страйки солідарності, на швидке та ефективне розв’язання спорів, а не як зараз, коли ці процедури затягуються на місяці, а то й роки, а люди у цей час страждають від безправ’я.
Також потребує оновлення і закон «Про колективні договори і угоди». Під час звітів і виборів в первинних профспілкових організаціях, зустрічах з профактивом – повсюди ставилося питання про зміну підходів щодо надання додаткових соціальних гарантій та їх поширення лише на членів профспілок.
Такий підхід є абсолютно справедливим: одні працівники сплачують внески, профспілка від їх імені веде переговори, домагається результату, а інші нічого не привносять, зате користуються всіма здобутками, як і члени профспілок.
У профспілковому законопроекті «Про колективні договори і угоди», який ми направили соціальним партнерам, ми запропонували саме такий підхід і сподіваємося на його підтримку.
Шановні делегати!
Визначаючи завдання на наступний п’ятирічний період у Стратегії діяльності ФПУ «Європейський вибір», яка представлена на ваш розгляд, ми виходили з того, що країна перебуватиме в процесі небувалих масштабних перетворень. Глава держави назвав, принаймні, такі основні:
– євроінтеграція;
– демонополізація та дерегуляція економіки;
– децентралізація влади та збільшення повноважень органів місцевого самоврядування;
– боротьба з корупцією.
Започатковано десятки реформ, які охоплюють практично усі сфери суспільного життя.
Ці процеси не можуть не зачіпати права працівників та профспілкові права. Країна має пройти важкий власний шлях оздоровлення економіки й оновлення суспільних відносин. Очевидно, оновлення потребує і вся наша профспілкова діяльність.
Успіху на цьому шляху, як свідчить історія, можна досягти лише тоді, коли суспільство солідаризується, влада, бізнес і профспілки будуть мати спільне бачення реформ і спільно діяти в інтересах держави і кожної родини.
Як ніколи постало питання укладення загальнонаціонального договору влади, бізнесу і громадянського суспільства про співпрацю і проведення реформ.
Зазначу, що Федерація профспілок, до речі, як і об’єднання роботодавців, не раз виявляла готовність до такої синергії зусиль, але не знайшла підтримку Уряду.
Це водночас і дивує, і шокує, зважаючи на плачевний стан економіки. Країна як ніколи потребує інвестицій, а підприємства глибокої модернізації. Свої плани спасіння економіки розробила Федерація роботодавців України. Антикризову програму запропонував УСПП, бізнес нарешті об’єднується, про що свідчить останній загальноукраїнський форм, який проходив тиждень тому. Знову запропоновані конкретні рішення виведення економіки з кризи, і знову ніяких зрушень до діалогу з боку урядових структур.
Шановні делегати!
Як ви помітили, у Стратегії діяльності ФПУ на перше місце винесено питання створення ефективної економіки, продуктивних робочих місць і водночас запропоновано взяти курс на нову соціальну політику та європейські стандарти життя.
Для простої людини сьогодні – найважливіше це мати робоче місце. Від цього залежить її соціальне самопочуття та матеріальний статок родини, майбутнє дітей. Саме в трудових колективах формується база профспілкового членства.
Разом з тим, ми повинні захищати не тільки діючі робочі місця, а також домагатися від роботодавців створення умов для нової якості і продуктивності праці, безпеки й екології, підготовки та перепідготовки робітничих кадрів.
У загальному плані йдеться про повернення до роботи із забезпечення гідної праці. В Україні 7 квітня, тут у Києві, буде підписано Меморандум з МОП про реалізацію Програми гідної праці на наступні три роки.
Перед Україною наші західні партнери відкрили величезний європейський ринок, але це ще не гарантує вітчизняним виробникам успіху – потрібно рішуче взятися за модернізацію виробництва, підвищення конкурентоздатності товарів і послуг. Бути, нарешті, соціально відповідальними компаніями.
Це стосується також і державної власності, де є три з половиною тисячі підприємств, на них – 860 тисяч працівників. На жаль, половина підприємств призупинили свою діяльність або перебувають в стадії банкрутства. Так управляти державною власністю – неприпустимо.
Особливої гостроти останнім часом набула ситуація в трудових і учнівських колективах закладів професійно-технічної освіти, які держава кинула фактично напризволяще, а це майже 200 тисяч членів практично всіх наших профспілок.
Ми з перших днів цього конфлікту стали на їх захист. Тиждень тому відбулися всеукраїнські збори, затверджено вимоги до органів державної влади. Ми не допустимо знищення професійно-технічної освіти, яка завжди була дієвим резервом робітничого класу.
Шановні делегати!
Нагадаю, що ще в червні 2014 року Рада ФПУ затвердила Концепцію модернізації ФПУ та її членських організацій і розпочала практичну роботу в цьому напрямі. Це вкрай важливе завдання – оновлення всієї нашої діяльності.
Модернізація ФПУ має починатися з нової ідеології усвідомлення профспілкового членства. Підкреслюю, саме усвідомлення членства.
Нам важко пояснити це старшому поколінню спілчан, які добре пам’ятають, що колись їм давала профспілка і держава.
Нині вже майже немає чого розподіляти: на 0,3% соцкультпобуту і 1% профнеску. Треба чесно і відверто говорити про це людям.
Стаття 36 Конституції України чітко визначила ідеологію нового профспілкового членства: громадяни мають право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Ось головна мета – об’єднання працівників у свої професійні організації.
У профспілкових лавах 37% становить молодь. Саме вона має генерувати нову якість профспілкового руху. Треба розказати їй про права, навчити ними користуватися і коли потрібно – колективно захищати.
Це завдання кожної профспілки.
Водночас молоді потрібно надавати більше можливостей для участі в колегіальних органах, молодіжних радах, громадських колегіях тощо. Це інтегральне завдання ФПУ, ЦК профспілок, територіальних профоб’єднань.
Необхідно докорінно переглянути ставлення до фінансування навчання профспілкових кадрів. Свого часу З’їзд і Рада ФПУ приймали рішення про спрямування на ці цілі не менше 5% бюджету профорганізації. А насправді – 1–2%. Академія праці і 12 регіональних навчальних центрів профспілок напівспорожніли і ледь фінансово виживають.
Але ж ми з вами бачимо, що до державних установ і в бізнес приходить сучасний менеджмент часто із закордонною освітою, новим мисленням і досвідом роботи. Профспілкові кадри стають уже неконкурентними на колективних переговорах, недостатньо знань для участі у розробленні стратегії розвитку підприємств, фінансових планів, управління виробництвом.
Це проблема, колеги, реальність, з якою не маємо права не рахуватися!
Інше завдання: нам потрібно переорієнтувати роботу на формування нового типу профспілок як правозахисної організації. Це нове і комплексне питання для всіх, яке потребуватиме відповідного організаційно-правового оформлення, належного кадрового і фінансового забезпечення.
Повсюдно, в центральних комітетах профспілок, територіальних профоб’єднаннях мають бути утворені центри правової допомоги, профспілкові адвокатури, громадські інспекції праці.
Нагадаю, що ще в 2012 році Радою Федерації було поставлено таке завдання, а на практиці виходить, що рухаємося у зворотному напрямі. За 5 років кількість юристів і правників, технічних інспекторів у системі профспілок скорочено у 2–3 рази, в окремих організаціях їх узагалі немає. І причина здебільшого тут одна: брак фінансів.
Хочу наголосити, якщо ми належно не підготуємося до запровадження реформ, до нового Трудового кодексу, нас накриє шквал звернень, конфліктів, трудових спорів, з якими ми можемо вже і не впоратися та втратити довіру простих людей.
Наступне завдання. Структурні зміни в економіці, які відбулися і грядуть в процесі децентралізації, об’єктивно потребують організаційних змін у структурі самих профспілок для забезпечення відповідності і взаємодії з державними органами та організаціями роботодавців.
Безперечно, тут не йдеться про механічні об’єднавчі процеси. Вони повинні призвести до посилення дієвості і спроможності краще виконувати захисну функцію. Федерація профспілок не наділена правом приймати директивні рішення з цього питання, але час потребує змін. По такому шляху вже давно ідуть профспілки в усьому світі – об’єднуються самі, об’єднують ресурси для підвищення спроможності та дієвості.
Сьогодні З’їзд вноситиме зміни до Статуту, який є організаційно-правовою основою діяльності ФПУ. Пропонуються доволі раціональні речі, зокрема зміцнення управління, посилення відповідальності за виконання прийнятих рішень більш гнучких підходів до формування Президії та Ради, збільшення представництва молоді в їх роботі.
Гостра дискусія точилася навколо і такого питання, як формування по-новому представництва членських організацій в колегіальних органах Федерації, а саме – не тільки виходячи з чисельності членів профспілок, а й фактично сплачуваних внесків.
Шановні колеги, ви знаєте, що це вже давно практикується в міжнародних і національних зарубіжних профцентрах.
Нагадаю про ще одне питання, а саме про єдину фінансово-бюджетну політику в рамках ФПУ, яке розглядалося на попередньому з’їзді, але рішення так і не було прийнято. Тому маємо такі результати.
Загальний валовий збір профспілкових внесків колосальний, оцінюється в більш як мільярд гривень на рік і разом з тим всі профспілкові структури бідні. Наприклад, Федерація профспілок на статутну діяльність отримує за рік 70 копійок з члена профспілки. Що на ці кошти можна зробити? Відповідь очевидна. Не краще справи з фінансуванням більшості центральних органів і територіальних об’єднань профспілок.
Хоча абсолютно зрозуміло, що членські внески повинні розподілятися по всій профспілковій вертикалі для забезпечення виконання повноважень та обсягу роботи, яку потрібно виконувати, формування цільових фондів правового, соціально-економічного захисту, солідарних дій, освітні програми.
Звертаюся до новообраних членів Ради ФПУ – знайдіть в собі сили і виявіть політичну волю вирішити це одне з корінних питань проведення профспілкової реформи.