Реорганізація державних установ є управлінським рішенням, однак для працівників вона має чіткі правові межі. Законодавство передбачає збереження трудових прав і визначає обов’язковий порядок дій роботодавця у разі можливого вивільнення.

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа може припинятися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення з переходом прав і обов’язків до правонаступника. Для органів виконавчої влади ці процеси здійснюються за спеціальним порядком, затвердженим постановою КМУ № 1074.

Реорганізація сама по собі не припиняє трудові відносини. Згідно зі ст. 36 КЗпП, зміна підпорядкованості або реорганізація установи не є підставою для звільнення. Припинення трудового договору можливе лише у разі скорочення чисельності або штату відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Порядок вивільнення регламентує ст. 49-2 КЗпП: працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, враховують переважне право на залишення на роботі та обов’язково пропонують наявні вакансії. У разі масового вивільнення роботодавець повідомляє службу зайнятості та профспілки й проводить консультації.

Звільнення супроводжується фінансовими гарантіями: виплатою вихідної допомоги не менше середнього місячного заробітку, а для держслужбовців — двох середньомісячних зарплат, а також компенсацією за всі невикористані відпустки.

Навіть в умовах воєнного стану базові трудові гарантії залишаються чинними, а реорганізація має відбуватися з дотриманням закону та повагою до прав працівників.

Джерело: Мін’юст